Більшість звичайних людей, вирішивши звернутися до фахівця, чекають, коли він почне їм щось розповідати. Очікують поради або коли він, нарешті, скаже, що вони роблять не так, навчить що потрібно робити і яким чином. Намагатиметься втішати, хвалити, мотивувати і ін. Щедрий на слова і заохочення психолог, сприймається як хороший, доброзичливий, що знає, і т. д.
Природно, що приходячи до психотерапевта і відкриваючись йому, звичайно клієнт не розраховує зіткнутися з мовчанням у відповідь. Коли немає звичної реакції від іншої людини, де це було б очікувано, то це може викликати замішання, розгубленість, а іноді і сильну тривогу. Відчуття відсутності зв’язку, невизначеність, невідомість, цього складно уникнути тому, хто працює з психоаналітиком.
Однак, як раз мовчання — один з найцінніших і ефективних інструментів, в роботі психоаналітика. Для цього є причини.
Психоаналітик — звичайна людина, яка теж може мати спокуси говорити переконливо, обґрунтовано і незаперечно. Але залишитися уважним до клієнта, до його глибоких переживань і до «тихого голосу» страждань, зберігаючи аналітичну нейтральність — це набагато складніше, але і професійніше. Психоаналітик не ділиться своїм досвідом і авторитетною, що заслуговує на довіру, думкою, не дає рекомендацій. Він слухає як клієнта, так і себе, спостерігаючи, в тому числі і за своїми почуттями і переживаннями. І через деякий час людина раптом починає чути себе, можливо навіть, сильно дивуючись з того, що чує. Мовчання — це те, що допомагає проявитися прихованому і ціннішому, тому, що заховано глибоко всередині. Для того, що б з’явилися вільні асоціації (тобто максимально вільний перебіг думки, образів і фантазій) необхідно і вільний простір. Навіть приємний діалог «заповнює» цю нішу, не даючи з’явитися чомусь більш важливому і цінному, як тепла вода заповнює місце де, тільки почав копати геолог, в пошуку дорогоцінного каменю.
До спеціаліста приходять не за приємним спілкуванням. Його завдання інше і іноді навіть у чомусь абсолютно протилежне такому приємному спілкуванню. Психоаналітик не стане говорити про те, що клієнт і сам може прочитати в книгах або почути в роликах. Така розмова не відкриє те, що знаходиться в глибині душі саме у нього. А те, що так глибоко заховане, природно, не може з’явитися швидко, в перші хвилини, і звичайно, не може з’являтися часто. Надійно заховане, може іноді лише ледь блиснути і знову сховатися. Цей блиск можна розгледіти тільки тоді, коли є можливість мовчати, спостерігати і прислухатися не тільки про що говорить клієнт, але про що НЕ говорить. Навіть для того, щоб виявити і бути названим, розуміння має сформуватися, дозріти і проявитися. І для цього теж потрібен простір і час, терпіння і мовчання. Тільки потім виходить сформулювати і озвучити.
Але і це не все. Мовчання необхідно і для того, щоб зрозуміти, що саме заховане означає для людини, і чому вона так старанно це приховує? Якщо в поспіху видати з таким трудом знайдений «скарб», то в кращому випадку воно буде відкинуте, але може і знову травмувати колишню рану. Адже не дарма його так довго і ретельно приховували. Правда може обпалювати і для цього теж потрібен час і відповідний момент. Зцілюючий вплив відбувається частіше тоді, коли сам клієнт знаходить втрачені частини своєї душі. І все що ми можемо зробити — бути в цей момент з ними. Якими б болючими або радісними переживання не були, ми можемо тільки розділити його почуття. І іноді це значить промовчати і відчути, не привласнюючи простір собі, наповнюючи собою і своїми словами. Якщо поспішати, то найцінніші знахідки можуть знову бути загублені назавжди.
