«Наші стосунки руйнуються!»
«Допоможіть мені врятувати сім’ю!»
Запит про те, що у взаєминах людині погано і хочеться, щоб стало краще — досить частий.
Чи варто працювати над стосунками?
З самого початку напевно варто сказати, що стосунки не існують самі по собі, і в кожній окремій парі вони унікальні. Це деяке живе середовище, яке створюють дві людини. Середа, загальне поле, в якому вони живуть. Поле, у якого є два творця. Поле, яке в залежності від того, що саме творці в нього вкладають і в яких пропорціях-поєднаннях, може бути як живильним, так і порожнім або навіть отруйним.
Тому, коли люди приходять до мене працювати про взаємини, нам зазвичай належить знайти відповіді на безліч питань. Наприклад, як влаштовано їхнє поле стосунків? Або як їм в цьому полі живеться? Як вони це поле формують? І чи є можливість формувати його якось інакше — щоб там, в цьому полі, жилося комфортніше.
Іноді за запитом «стосунки руйнуються» стоїть історія про дуже велику дистанцію між людьми. Клієнти з дистантними стосунками так і кажуть про себе — «ми стали занадто далекі один від одного», «ми живемо як сусіди», «самотність удвох», «у нас не залишилося ніяких точок перетину».
Що робити, коли стосунки руйнуються?
У такого запиту є кілька шляхів розвитку.
Як правило, щось сталося в парі на певному етапі їхніх стосунків. Можливо, щось велике і важке. Або низка якихось маленьких, але неприємних пригод. Не так важливо, що саме. Важливим є те, що в результаті між людьми накопичується критична кількість неприємних емоцій і почуттів — образи, злості, роздратування, гніву, відрази. Почуттів, які неможливо ніяк висловити і розмістити в стосунках. Чому ці всі почуття можуть виникати? З різних причин. Хтось порушує домовленості, хтось не піклується про партнера, хтось не робить свій внесок в загальний побут — причин може бути безліч. А висловити ці почуття неможливо тому, що інший партнер занадто сильно може про це поранитися. Або буде злитися у відповідь. Або ще якось так себе вести, що розв’язати конфлікт буде неможливо, а ось отримати чергову сварку дуже навіть можливо.
Що таке самотність вдвох?
Але що ж тоді робити? Адже у них же сім’я! І тоді партнери в парі можуть прийняти рішення не намагатися пред’являти свої почуття і потреби — заради збереження «здорової атмосфери» в сім’ї. В лапках — тому що, як ви самі вже напевно зрозуміли, що напруга в парі нікуди не дівається, і з часом починає зашкалювати. І тоді виходить, що єдиний спосіб стосунки зберегти — це віддалитися. Щоб не повбивати один одного морально або навіть фізично.
Саме так і народжується самотність удвох. А також те, що люди описують як «тріщину» або «прірву між нами».
І коли така пара приходить працювати в терапію — досить швидко виявляються значні завали зі злості, образи, люті, роздратування і інших неприємних відчуттів. І якщо виходить в процесі роботи ці завали розібрати, то у пари є шанс дістатися до любові під цими всіма нашаруваннями і зберегти стосунки.
Коли не варто бути разом?
В процесі роботи може з’ясуватися, що люди віддалилися тому, що у любовної хімії дійсно закінчився термін придатності, а інших сенсів бути разом вони не сформували. І тоді робота розгортається навколо прийняття самого факту, що все колись закінчується. Як би це банально не звучало, але усвідомленням кінцівки (циклів, періодів, стосунків і самого людського життя) часом буває дуже болючим і непростим. Настільки непростим, що буває простіше самому собі збрехати, що у взаємин ще є майбутнє. Тільки б не зустрічатися зі своїм страхом самотності. Або не засмучувати маму. Або не переживати себе невдахою, якщо стосунки і сім’я сприймаються як надцінність. Ми з клієнтами в терапії шукаємо ось ці отруйні сенси, які виправдовують нечесність з собою. Та внутрішня робота, яку клієнт робить — це пошуки мужності і ресурсу дивитися правді в очі. Це осмислення минулих стосунків. Це прощання зі своїм статусом сімейної людини і з усім, що було нереалізовано. Це завершення стосунків з партнером. Це оплакування, усвідомленням і прощання з важливим періодом в житті. Це пошук ресурсів жити своє життя з цим багажем далі.
І це дійсно може виявитися для людини трагедією. А також викликати багато обурення в сторону психотерапевта. Ще б пак — адже клієнт прийшов на психотерапію свої стосунки рятувати, а врятувати не вдалося. У цьому місці важливо пам’ятати, що гнів — одна з природних реакцій людини на втрату. А також, що сенс психотерапії не в тому, щоб зберегти стосунки клієнта за будь-яку ціну, а в тому, щоб дати людині свободу вибору і можливість подивитися правді в очі. Адже неможливо екологічно завершити взаємини, якщо все ще віриш в те, що вони живі. Так само, як неможливо до кінця попрощатися з померлим близьким — до тих пір, поки в глибині душі цей сумний факт неприйнятий і неусвідомлений. І так само неможливо дати шанс новим стосункам і знову впустити в своє життя щастя, поки не завершені стосунки попередні.
Так буває. Любов проходить. Стосунки закінчуються. Знайте — ви не винні. Знайте — у вас є шанс любити, жити далі і дихати на повні груди. В інших стосунках. Не позбавляйте себе цього шансу.
