Ви, напевне, стикалися з таким переживанням, коли стається щось важке або травматичне. Те, що, здається, важко забути. Але через деякий час пережите починає сприйматися як щось, що трапилося дуже давно. Хоча, насправді, часу пройшло обмаль. Це не провал у пам’яті, ні. Ми пам’ятаємо, те, що відбулося. Але спогади ніби вицвітають і стають ледь помітними.
Так працюють захисні механізми психіки, коли ми стикаємося з подіями, які важко осягнути та осмислити. З подіями, які викликають нестерпні переживання. Переживання, які завдають надмірного болю або можуть зруйнувати щось дуже цінне для нас.
Це така наша супер-здатність, яка допомагає зберегти себе у важкі часи. Яка домомагає поставити на паузу той процес, з яким ми тут і зараз можемо не впоратися. «Я подумаю про це завтра» ©
Це коли ми проживаємо тривалий важкий період, а потім продовжуємо жити так, ніби це трапилося з кимось іншим. Це коли жінка через деякий час не пам’ятає надмірно болючих та виснажливих пологів. Це коли ми «я не пам’ятаю поганого, тільки хороше». Бо якщо пам’ятати погане, то доведеться щось змінювати у токсичних відносинах. Які окрім того, що токсичні, ще й чимось дуже цінні. Бо, якщо пам’ятати погане, доведеться чесно дивитися на неприглядні сторони власного життя і щось з цим робити.
Але витіснити — не означає поховати і забути назавжди. Не можна сховати від себе правду, воно так не працює. Це як не робити своєчасне прибирання, а просто звалювати сміття та безлад по кутках та кімнатах і зачиняти двері або накривати ганчір’ям. Рано чи пізно ваше помешкання стане непридатним для життя.
Отже, якщо ви схильні до витіснення і знаєте про це. Знати — це крок перший. Другий крок — намагайтеся час від часу робити «ревізію». Самостійно або в процесі психотерапії. І крок третій — робити усвідомлене «прибирання» в своєму душевному просторі. Свідомо робити вибір з чим ви готові працювати прямо зараз, а що обираєте залишити на потім. Коли буде більше сил.
