Як сильно мобілізація, життя в евакуації та боротьба за виживання вплинули на особисті стосунки та почуття українців, розповідає засновниця Психологічного центру ALTERA Ольга Королик.
2022-го військового року українці укладали шлюби на 40 % охочіше, ніж у мирному 2021-му, а розлучалися на 4 % рідше — такі дані сервісу моніторингу відкритих реєстрів Опендатабот.
Проте соціологи та психологи попереджають: офіційна статистика навряд чи відображає реальний стан речей, оскільки через призив до лав ЗСУ, евакуацію та міграцію тисячі українських родин переживають розлуку, мають багато проблем у відносинах і перебувають на межі розлучення.
NV поговорив із психологинею та засновницею Психологічного центру ALTERA Ольгою Королик про те, як війна вплинула на стосунки в українських сім’ях, з якими особистими проблемами стикаються співвітчизники та як їх можна вирішити.
— Згідно з офіційною статистикою, за рік повномасштабної війни в Україні стався весільний бум. Чому це відбувається?
— У критичних ситуаціях у людей завжди загострюється інстинкт розмноження: під час війни ймовірність загинути зростає, тому після цього світові хочеться залишити якусь частинку себе. Саме тому у 2022 році українці активніше створювали пари та навіть наважувалися на народження дитини.
Другий момент: у такий непростий час переживати будь-яке горе чи втрату завжди легше разом, тому очевидно, що люди хочуть мати близькість, щоб було комфортніше переживати події навколо.
А ось весільний бум серед бійців, які йдуть на фронт — скоріше емоційний, бо сильної логічної зв’язки між цими двома подіями немає. Люди розуміють, що можуть втратити одне одного, від цього загострюються всі почуття, і їм хочеться бути ще ближчими, заявити всьому світу про своє вічне кохання. Одружитися — реакція на виклики реальності, вона типова для пар на всіх війнах і в будь-яких стресових обставинах. Наприклад, за часів COVID теж стався сплеск охочих створити сім’ю та народити дітей.
Є ще й ті, кому краще, щоб на них чекали з фронту. Але є й ті, хто краще обходиться без якоря — тоді на полі бою чоловік почувається вільнішим, готовий більше ризикувати і може краще проявити себе.
— А чому тоді поменшало розлучень?
— Офіційна статистика не завжди відображає дійсність. Те, що я бачу по своїх клієнтах — кількість запитів на сімейні консультації дуже зросла, а особливо від пар, що перебувають на межі розлучення. Навіть ті пари, у яких все було добре ще нещодавно, зараз переживають кризу.
Отже, тренд оманливий: самих розлучень стало менше, найімовірніше, тому, що зараз люди рідше оформлюють їх офіційно. Часто для того, щоб оформити розлучення, необхідно повернутися до України, пройти всю паперову тяганину, особливо якщо є діти, а суди не завжди справно працюють. Тому, думаю, що питання це швидше технічне.
— Які типові проблеми виникають у сімей, які через війну змушені жити на відстані?
— Усі сім’ї зазнають кардинально різних тривог, залежно від обставин. Подружжя, яке не бачилося особисто вже три — шість місяців і веде комунікацію виключно через інтернет, в якусь мить втрачає нитку спільних сімейних моментів. Тобто тих, які їх поєднують: спільна вечеря, обговорення робочого дня, сімейні походи до магазину, побутові питання щодо догляду за дітьми, загальні фінансові проблеми. Після пів року розлуки партнери входять у ситуацію, коли контекст життя у них вже різний: наприклад, чоловік в Україні приходить додому та готує вечерю без світла, а жінка за кордоном займається оформленням документів та пошуком житла. Тобто ниточка, яка їх об’єднує, стає дедалі тоншою, спільного стає дедалі менше, і це впливає на почуття та взаємні переживання. Спочатку людина сумує, а потім звикає і в якийсь момент розуміє, що може обходитися без партнера. І плюс момент, на який не можна заплющувати очі — це ведення звичного інтимного життя. Коли його немає вже давно, до якогось моменту бажання партнера посилюється, але потім йде на спад. Бо, наприклад, для жінки, яка поїхала в умовну Францію чи Бельгію, до України добиратися складно та довго — три дні лісом, два дні полем. Що може відбуватися через рік стосунків у такому режимі? Їх нема і все. У результаті кожен знаходить того, хто може задовольнити його потреби вдома. Умовному чоловікові в Україні зараз уже хочеться жінки, яка розуміє його контекст — у якої теж вимикають світло, яка теж має проблеми на роботі, яка теж переживає тривоги. Тож навіть ті, хто про це раніше не думав, схиляються у бік пошуку іншого партнера. У таких обставинах швидкоплинний роман у міру взаємодії має більше шансів зрости до стосунків, тому що є потреба у контакті.
Для жінок за кордоном все дуже залежить від вихідних даних — якими були стосунки в сім’ї до великої війни. Якщо у жінки в Україні є бізнес і робота, активна соціальна позиція — в евакуації вона облаштовується, але все ж таки планує повернення. А коли вдома втрачати нічого, багато жінок роблять вибір у бік того, щоб намагатися будувати життя по-іншому та в іншій країні.
— А в якому разі сімейне життя на відстані зміцнює стосунки у парі?
— Усе залежить від того, скільки часу триває розлучення. Якщо рік — я важко уявляю стосунки, які можуть витримати стільки часу без контакту і поза загальним контекстом.
Зміцнює відстань лише базово здорові стосунки. Наприклад, якщо до вторгнення сім’я планувала кудись емігрувати — тепер жінка будує за кордоном якесь життя та чекає, коли закінчиться війна і чоловік за першої ж можливості до неї приєднається. У такому разі пара має спільну мету: вони планують спільне майбутнє, як команда ухвалюють спільні рішення, думають про документальні моменти, шукають допомоги у знайомих. Це дуже зміцнює стосунки.
Друга ситуація — якщо пара має змогу жити на дві країни. Тоді нечасті зустрічі люди починають цінувати більше, вони стають схожими на другий медовий місяць — на них переважають емоції захоплення, наприклад, чоловік завжди зустрічає з квітами, а жінка завжди лагідна. Усе це класно впливає на взаємодію.
— Що відбувається в сім’ях, які вирішили не розлучатися та переживають війну разом — які проблеми виникають у них?
— Пари, які вирішили залишитися вдома, бо тут умовно зрозуміле життя з усіма звичними елементами, найрідше зараз стикаються з якимись глобальними проблемами у стосунках. Тут працює принцип «Ми разом боремося і виживаємо в умовах війни». Тобто люди намагаються проживати звичайне життя у незвичайних умовах, і це їх єднає як сім’ю. Ще одна типова ситуація: родина, яка втратила, наприклад, будинок, переїжджає до нового міста, щоб будувати життя наново. Тут фактор втрати об’єднує: подружжя згуртовується ще більше, щоб пережити горе та вижити.
Проблеми за такого варіанту виникають у поширеній ситуації, коли чоловік втратив роботу. Це зараз зустрічається досить часто, тому що економіка у кризі і ринок природно накрила хвиля скорочень. Якщо у чоловіка знайти нову роботу не виходить протягом якогось часу, а дружина при цьому працює і тримається на плаву — це рано чи пізно позначиться на стосунках. Тому що в такому випадку між чоловіком і жінкою відбувається природний перерозподіл побутових функцій, таких як ведення господарства та утримання родини.
Деякі сім’ї до цього адаптовані, але таких меншість. В інших випадках чоловік відчуватиме свою неповноцінність, і це збільшить напругу. Згодом виникатимуть скандали навіть на якусь альтернативну тему, тому що напрузі потрібен вихід.
— Ще один варіант — коли чоловік пішов захищати країну, а жінка залишилася на нього чекати. Що в такій ситуації відбувається із стосунками?
— Тут багато залежить від того, що саме він робить в армії. Якщо він перебуває в умовному штабі, то це та ж офісна робота, тільки структурніша і на благо країни. Але якщо чоловік перебуває на передовій — це зовсім інша історія, адже неможливо не переносити свій військовий досвід у повсякденне життя.
Коли така людина повертається додому, то у неї всі розмови переважно зводяться до війни: про те, наприклад, як він підносив гранату або рятував свого побратима. Така людина теж живе зовсім іншим контекстом, а дружина часто не розуміє, про що вона говорить, і та мова їй зовсім не зрозуміла.
Тут ще часто виникає інший момент: коли чоловік іде на війну, там у нього складаються дуже близькі стосунки з побратимами. Ті емоції, які ці чоловіки переживають разом — це найсильніший зв’язок, зав’язаний на глибокому почутті взаємопідтримки та довіри, коли знаєш, що за тебе готові віддати життя. І коли такі бійці повертаються на ротацію або з пораненням потрапляють до шпиталів — часто мріють повернутися на війну. І ось у цьому місці для такого типу чоловіків наявність чи відсутність сім’ї не має жодного значення. Для них вся реальність тепер — на фронті, де вони проживають яскраве, насичене, концентроване життя з тією близькістю та з тими емоціями, які неможливо пережити у цивільному житті. Це такий собі наркотик, який ти отримуєш і від якого не можеш відмовитися. Тому що ту кількість дофаміну, яку чоловік отримує на війні — у реальному житті майже ніяк не здобути. Там все відбувається на високих обертах, і багато бійців на ротації поспішають воювати.
З боку жінки теж є феномен зі складного коктейлю почуттів — вона і скучила, і радіє, що чоловік у безпеці, і відчуває колосальну повагу. Спочатку це працює, але, якщо чоловік затримується в ротації на місяць-два — дружина часто розуміє, що у них більше немає спільних тем для розмови. Бо за останні пів року в нього нічого не було з мирного життя, тільки снаряди, ракети та бліндажі. А в неї були тільки суп, діти, садок, світло та побут. При цьому жінка відчуває багато агресії на всю ситуацію, сердиться, що чоловік пішов воювати, відчуває до нього жалість через травми і при цьому надмірну любов. Це складний мікс амбівалентних почуттів, який потрібно вмістити у собі. Жінка також починає турбуватися, бо розуміє, що нормального життя з чоловіком уже не буде і виходила вона заміж зовсім за іншу людину. Наприклад, наявність будь-якої травми — це нова змінна в сімейному житті, яка стає постійною. Має бути багато кохання та прийняття, щоб ухвалити складне рішення та залишатися разом.
— Що потрібно робити парам, щоб зберегти сім’ю та не втратити контакт під час війни?
— По-перше, проводити якнайбільше часу разом. Своїм клієнткам, які перебувають за кордоном вже більш ніж пів року, я раджу раз на місяць-два вигадувати способи провести з чоловіком хоч кілька днів. Так, це неабиякі витрати, але вам обом необхідно підтримувати зв’язок і шукати для цього будь-які можливості. У вас має бути щось, що вас об’єднуватиме, окрім штампа в паспорті. Тут можна також освоїти секс по відеозв’язку, бути в контакті по побуту, ставити собі спільні завдання. У такому разі вам буде що обговорити і завжди буде цікаво знаходити спільне рішення. Тобто в цьому випадку проблеми є фактором, що об’єднує, і тим, що дає імпульс до спілкування.
Друга порада: бажано звертатися до фахівця не тоді, коли слово «розлучення» пролунало у вашій комунікації, а коли ви почали відчувати першу напругу чи віддалення. Це важливо зробити ще й тому, що у людей на відстані виникають певні здогади та фантазії про поведінку партнера, під які й підлаштовуються решта фактів. Для того щоб цих фантазій не було, потрібно проговорювати думки, спілкуватися та обговорювати те, що хвилює. А із цим дуже якісно може допомогти професійний сімейний психолог.
— Як зміниться інститут сім’ї після перемоги?
— Ми до кінця не знаємо. Тому що його метаморфози дуже сильно залежатимуть від того, як розгортатимуться події далі, якою буде тривалість війни та розлуки. Якщо все закінчиться за два місяці — нічого драматично не зміниться, а якщо війна і відповідно розлука закінчаться за два роки — кількість розлучень буде катастрофічною.
З іншого боку, з’явиться багато пар та молодих сімей, які утворилися під час війни. Розлучення десь скомпенсуються весіллями. Тобто кількісно нічого не зміниться, а станеться швидше»перерозподілринку». Плюс у позитивну статистику зроблять свій внесок пари, які під час війни зміцнилися у любові одне до одного й усвідомили, що дрібні довоєнні негаразди не такі важливі. Такі пари до всього ще й дітей народжуватимуть активніше, а батьківство згуртує їх ще більше.
