Говорити про проблеми завжди неприємно, особливо про серйозні проблеми або проблеми, які не заявляють про себе самі. Наприклад, не прийнято говорити про те, що дітей можуть кривдити. Це серйозна проблема і діти слабо здатні про неї доносити.
Давайте тоді підійдемо з гарного боку, тільки по-справжньому. Візьмемо такий приємний образ як — щаслива дитина. Регіт, ігри мімімішні обличчя, щирі прагнення перетворювати цей світ і т. д. Якщо хочеться, щоб це відбувалося насправді, то треба бачити, що цьому перешкоджає. В іншому випадку це буде ілюзія, тимчасова та з побічними ефектами, як від пияцтва.
Що ж ускладнює об’єктивне дослідження:
- Так усі роблять. Багато хто вважає, що карати дітей ременем або кричати на них як на ганебних псів, нормально, тому що так роблять усі кого вони знають.
- Якщо сказати, буде гірше. Дитина боїться розповідати, щоб дорослі не покарали ще й за це. Дорослі бояться визнати з тієї ж причини, що покарають їх.
- Риба не знає, що вона у воді. Діти, яких із самого початку їхнього життя б’ють, можуть не знати, що з ними роблять погано.
- Без цього дитина не зрозуміє. Маразматичне виправдання, що нібито знання, що не пройшло через біль, не закріпитися.
- Мене ж били. Переконання, що все добре завдяки, а не всупереч побоям від найдорожчих людей.
- Різки очищають від провини. Перекручене та садистичне уявлення про виправлення помилок.
- Стимуляція дисципліни. Хіба що, якщо вирощують теля і то навряд чи.
Помилкові переконання справляють враження, що ніякого насильства немає або як мінімум «не в нас». Статистика СЕ, хоч і не точна, показує, що кожна друга дитина в Україні зазнає психічного насильства, кожну третю били, кожна п’ята дитина зазнавала домагань і так, зґвалтування так само не рідкість, трапляються навіть вбивства.
Якщо ігнорувати погрози та шкоди, які зазнають ті, кого ми хочемо бачити успішними дорослими, то ми зможемо говорити про щасливих дітей лише як про фантазію.
