«Я не хочу носити суконь, готувати на кухні та народжувати дітей. Зі мною все нормально?». Про роль жінки у житті та суспільстві.
У різні часи, через призму мистецтва та суспільного сприйняття в цілому, перед нами постає образ жінки. Формування уявлень про цей образ породжує історичний та культурний контексти. В сучасному світі, пройшовши довгий еволюційний шлях, ці уявлення суттєво трансформувалися, від «берегині роду і сімейного багаття» до «незалежної бізнес леді». Але деяка стереотипізація може міцно тримати наше уявлення про те, яким має бути цей образ, бо нове може лякати, викликати опір, змішані почуття та потребувати поступової адаптації.
Жінки сходу раніше і не мріяли, що колись зможуть зняти хіджаб та сісти за студентські лави, але тенденція до самоактуалізації зробила свою важливу справу. Отже, архаїчне, поєднуючись з новим і долаючи соціальні уявлення, породжує нові форми. Так, виринаючи з тісної пастки стереотипів, якою повинна бути сучасна жінка, тепер вже можна собі дозволити, доторкаючись до себе та виходячи зі своїх потреб, сміливо визначати той індивідуальний вектор буття, який найбільш притаманний особистості.
Обираючи право бути чи то «синьою панчохою», чи тою, що «оголена літає між зірок», жінка обирає такий шлях, аби бути проявленою на ньому повністю. Завжди може знайтися той, хто може зауважити або засудити, що обраний шлях, спосіб мислення та буття не такий: доволі застарілий або занадто відвертий. Тут, важливо, не схибити, а продовжувати свій маршрут, перебуваючи в чесному контакті з собою та своїми покликами.
Якщо жінка виявила, що прагне реалізації не через сімейний контекст та материнство, а якось по-іншому, невже вона немає на це права? Перебуваючи в конфронтації з соціальними уявленнями, хто виграє, а хто програє? Відсутність реалізованих тенденцій, може призводити до невротичних, депресивних станів та втраті сенсів. У бажанні суспільного сприйняття бути тільки тим, хто «надає життя» чи не втрачається те жіноче єство, яке покликано від природи «бути самим життям»?
Долаючи страхи, руйнуючи соціальні уявлення та обираючи свій індивідуальний шлях зросту, через жінку проривається буття, як і весна пробиває собі дорогу, щоб квітнути. Жінка, як амфора, що несе в собі таємний еліксир, і тільки їй вирішувати, як з ним обійтись.
