Чому ризик потрапити в аб’юзивні стосунки під час війни збільшився?
Чи помітили Ви, що з війною коло Ваших близьких змінилося? І це пов’язано не лише з тим, що багато хто змушений був покинути свої домівки, але й з тим, що ми маємо про когось турбуватися і на когось опиратися. Війна змушує нас перебувати в умовах обмеженості і часом ми втрачаємо відчуття можливості вибору. І якщо раніше ми могли бути більш критичними до відчуття власних кордонів — відсутність ресурсів, дефіцит умов, стресовий стан часом штовхає нас до неадекватних, або й аб’юзивних взаємин.
Аб’юзивні взаємини — це взаємини в яких одна людина порушує кордони іншої людини шляхом фізичного, сексуального, психологічного чи фінансового насилля.
Візьмемо кілька розповсюджених варіантів:
-
Я кричу, б’ю, бо дуже важко, не витримую, або ж інакше ти не розумієш.
-
Ти маєш залишатися зі мною, як би погано не було, бо інакше тебе ніхто не захистить.
-
Ти маєш кохатися зі мною, бо я про тебе дбаю.
-
Ви маєте жити тут по моїм правилам, байдуже на ваші потреби, бо я і так надав вам житло і ви маєте бути вдячні.
-
Ти не можеш виїхати і залишити мене, хто ти після цього.
Таких варіацій може бути безліч. Чому ж ми на це погоджуємось?
Ми погоджуємось, тому, що:
-
ми не в ресурсі і не маємо сил для захисту;
-
ми адаптуємось до умов війни і не маємо спроможності щось змінювати у стосунках;
-
ми маємо на щось опиратися і звичні опори здаються нам менш страшними;
-
нам страшно і ми знерухомлені.
Що робити?
Найлегший шлях зрозуміти, що щось не так, задати собі питання, чи погодились би ми в інших обставинах на те, що відбувається? І пам’ятати, що ми маємо вибір, і право на норму, як би важко не було вийти з аб’юзивних стосунків. А вийти ми з них можемо, якщо відповімо собі на питання, задля чого ми залишаємось у цих стосунках. І коли ми знайдемо можливість отримати це іншим шляхом, ми повернемо собі здатність до нормального життя. Бережіть себе і будьте в здорових стосунках.
